У США, Канаді, Франції, Нідерландах, Великій Британії та інших розвинених країнах дедалі гучніше лунають суперечки щодо невпинного зростання навантаження на інфраструктуру та соціальну сферу цих країн через іммігрантів. Не дивно, що за результатами останніх опитувань дедалі більше американців вважають імміграцію більш серйозною проблемою за економіку, вибори чи інфляцію.
Тому не варто дивуватися перемогам на виборах правих кандидатів з антиімміграційними поглядами. Дедалі більше країн ухвалюють закони, які регулюють статус нелегальних жителів. У той час, як у США намагалися будувати стіни, законодавці Великої Британія вирішили не гратися і відразу ухвалили закон, який дозволяє міграційній службі депортувати іммігрантів до Руанди. З іншого боку, у 2023 році французький парламент ухвалив закон про імміграцію зі скороченими пільгами іммігрантам.
Нижче розглядається значення таких законів для чимраз більшої кількості африканців, які прибувають до Європи й Америки.
Рекордна кількість нелегальних мігрантів з Африки в США
Авжеж, технології допомогли підвищити рівень життя в більшості африканських країн — широкосмуговий зв’язок сприяв поширенню роботи з дому, становленню цифрової економіки і доступу до стрімінгових та азартних онлайн-платформ. Проте вони не зменшили кількість молодих африканців, які сідають на переповнені кораблі, що прямують до Європи, а останнім часом і до Латинської Америки, за кращими економічними можливостями.
Кількість африканських мігрантів, які долають складний шлях через пустелю Сахара до Середземного моря на шляху з Африки до Європи значна. Однак останніми роками кількість кораблів із мігрантами, що прямують із Західної Африки до Латинської Америки, зростає, оскільки дедалі більше людей шукають притулку від війни та бідності.
Згідно з останніми звітами ООН, кількість африканських мігрантів, які прямують до кордону між Мексикою та США, за рік зросла більш як учетверо. Через зменшення потенційно привабливих місць у Європі, у 2023 році тут затримали понад 50 000 африканців проти 13 406 у 2022 році. Більшість із цих потенційних нелегальних іммігрантів були громадянами Мавританії, Сенегалу та Гвінеї.
Наприкінці 2024 року ця цифра, напевне, буде ще більшою, оскільки дедалі більше західноафриканців користуються перевагами привабливих імміграційних законів Нікарагуа. Мігранти здебільшого самостійно оплачують вартість квитків з Африки до Нікарагуа з пересадкою в Іспанії, Колумбії чи Сальвадорі. У той час як Нікарагуа відмовляється йти назустріч, попри численні санкції США, Сальвадор намагається розв’язувати проблему міграції з інших континентів, стягуючи з громадян Африки та Індії майже 1 130 доларів за транзитний проліт через свої аеропорти.
А в тім, кількість африканських мігрантів у таких прикордонних штатах, як Аризона, продовжує зростати, а разом із нею і випадків насильства та злочинів.
Угода Руанди з Великою Британією
Міжнародна спільнота, особливо в ЄС, завжди вітала африканців, які шукали притулку на законних підставах. Однак нинішня хвиля нелегальних мігрантів до ЄС та Великої Британії привернула увагу міжнародної спільноти до кризи, що вирує на півдні.
Ба більше, у 2023 році кількість нелегальних іммігрантів у Великій Британії досягла рекордних 52 530 осіб, що на 17% більше, ніж у 2022 році. 85% із цих іммігрантів (44 460) прибули сюди в невеликих човнах із сусідніх європейських країн. Так, за часів прем’єр-міністра Бориса Джонсона, Велика Британія доручила Міністерству оборони взяти на себе оперативне командування мігрантами, які перетинають Ла-Манш у невеликих човнах.
Крім того, у 2022 році Джонсон уклав угоду з урядом Руанди, за якою уряд Великої Британії може відправляти мігрантів, що прибувають у човнах, до Руанди. Різноманітні правозахисні організації назвали цей крок неетичним, що призвело до численних юридичних оскаржень у Верховному суді країни. Суд визнав нову політику незаконною, адже, через наявну небезпеку, Руанда не готова приймати шукачів притулку.
Але цей процес не закінчився: у грудні 2023 року уряд Великої Британії ухвалив закон про безпеку Руанди, який визначив Руанду безпечною країною. Нова політика захищає британський уряд від судових заборон ЄС і блокувань спроб депортації, пов’язаних із порушеннями прав людини. У квітні 2024 року нещодавно усунений із посади прем’єр-міністра Ріші Сунак додав, що він готовий ігнорувати будь-які міжнародні договори з прав людини, які забороняють Великій Британії депортувати іммігрантів до Руанди. Перший рейс до Руанди мав вилетіти в середині липня 2024 року.
Однак нещодавно обраний лейбористський уряд може змінити договір, який, за їхніми словами, не забезпечує співвідношення ціни і якості. Представники Рахункової палати Великої Британії стверджують, що депортація 20 000 осіб до Руанди коштуватиме країні приблизно 4 мільярди фунтів стерлінгів, себто 200 000 фунтів стерлінгів на 1 особу.
З іншого боку, Руанда вже розпочала будувати житло для мігрантів із Великої Британії та інших малозабезпечених громадян Руанди. На момент написання цієї статті перший літак до Руанди ще не вилетів.
Чи є кращі рішення
Це не перший випадок укладання договорів про депортацію нелегальних мігрантів до інших країн. Австралія намагалася відправляла нелегальних мігрантів до Науру та Папуа-Нової Гвінеї за проєктом «Тихоокеанське рішення». Останнього мігранта відправили за цією програмою у 2014 році. З-поміж інших відомих угод можна згадати про схему Ізраїль-Руанда та Меморандум про взаєморозуміння між Данією та Руандою.
Фахівці з питань міграції вважають, що секрет розв’язання проблеми нелегальної міграції полягає в усуненні умов, які змушують людей тікати із власних країн. В Африці це означає, що Захід має притягнути африканських лідерів до відповідальності за грабунки в їхніх країнах, а не надавати їм фінансову підтримку.